Ми тривалий час йшли до обговорення питань, які
були внесені на розгляд нашої конференції. За останні роки
у Верховній Раді, проходили не одні парламентські слухання
про свободу преси, захист журналістів, тощо. Але проблема захисту
інформаційного простору, ставала все гострішою та болючою.
Роздержавлення ЗМІ - це питання серйозне і вже достеменно відомо,
кому дуже хочеться залишити державу без ЗМІ. Нам надто зарано
говорити про роздержавлення... Умови наших "ринкових" відносин
можна визначити хіба що в лапках. Натомість більше всього піклуються
по "ринок" та місце на ньому ЗМІ саме ті персоналіі,
яких ринкове почуття нації аніскільки не турбує, бо ці люди
проголошують свої лозунги за чужі гроші з-за кордону, а позиція
відповідних ЗМІ грунтується лише на сумі одержаного гранту.
Сергій Гриневецький на нашому форумі влучив у "десятку",
сказавши, що не буває журналістики державної чи недержавної,
є лишень професійна чи непрофесійна. Але і тут я хочу дещо
заперечити: професійною буває і зрадницька позиція тих чи інших
журналістів, які опікуються проблемами позбавити державу її
ЗМІ, дати можливість іноземному "інвестору" опанувати
нашим інформаційним простором, а тим самим, нав'язати народу
власні стандарти. Саме таке надзавдання і ставлять перед собою
іноземні грантодавці. Нам усім добре відомо, як працюють закордонні
структури на наших теренах, наприклад, через "Баварський
дім", проект "Топ-Медіа" (Бі-бі-сі), Центр інформації
та документації НАТО в інституті Сухопутних військ, в національному
держуніверситеті, тощо...
Дайджест навчальних посібників Республіканської партії США
по підготовці і проведенню виборчих кампаній (вільно продається
у кіосках), на сторінках від 259 до 298, на мій погляд, диктує
нам принципи роботи ЗМІ, яких ми повинні суворо дотримуватися,
і які відповідають поглядам США... На сторінці 42, наприклад,
йде мова про активну роль спеціаліста Миколи Томенка, як лектора,
викладача семінару ІРІ, пропагандиста американських ідей. Можливо
це і непогано, що керівник серйозного Комітету в парламенті,
має й таку практику... Але чому він та його підлеглі не дали
мені слова на парламентських слуханнях 4 грудня 2002 року,
а також опісля такого жесту, не відповіли на мою "особливу
точку зору" на 9 аркушах паперу, з копіями документів
про втручання американського посольства в Києві і інформаційний
простір України, в роботу журналістів, про упереджену діяльність "Голосу
Америки" на радіоканалі "Культура" по відношенню
до парламентських слухань, про підготовку в ЦРУ раніше - "агентів
впливу", що діють на всьому пострадянському просторі?
На жодне з цих запитань я і досі не одержав хоча б відписки.
На свій неспокій щодо загрози руйнації і здачі інформаційного
простору під контроль Заходу, я не одержав відповіді і від
Ігоря Федоровича Лубченко, і від Генерального прокурора Піскуна,
увагу якого в залі засідань звернув на серйозне втручання ззовні
в інформаційний простір України
Лише потім, через півроку приємно вразило те, що Президент
України Л. Кучма 19 червня цього року, підписав Основи концепції
національної безпеки України, де чітко йде мова про безпеку
інформаційного простору.
Кілька днів тому, я сказав про це Лубченко в присутності редакторів,
але він не став давати відповіді про своє ставлення до цієї
концепції. Право Лубченко не давати мені відповіді про концепцію,
про діяльність так званих "грантоїдів", а моє право
- не погодитися з низкою усіляких ініціатив про роздержавлення
ЗМІ, які тиражуються НСЖУ.
Якщо керівництво Національної спілки журналістів України і
в подальшому не буде протидіяти розбрату в інформаційному просторі
України, ми залишимось без державницьких ЗМІ в районах і містах.
Нам потрібно прискіпливо вдивитися в усі проблеми журналістів,
як на рівні областей та регіонів, так і у Києві... Потрібно
робити усе можливе, щоб не дати змоги кланам та "фінансовим
мішкам" під протекторатом Заходу позбавити Україну її
інформаційного простору.
Василь Деречин,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки журналістів України
та Комітету Міжнародної Української спілки
учасників війни